Acts 28

а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю! 1

Зимува́ння на острові Меліті. Павло чинить чуда серед тубільців

2А коли врятувалися ми, то довідалися, що о́стрів той зветься Мелі́та. 3Тубі́льці ж нам виявили надзвичайну лю́дяність, бо вони запалили огонь, — ішов бо дощ і був холод, — і прийняли́ нас усіх. 4Як Павло ж назбирав купу хмизу та й покла́в на огонь, змія́ вискочила через жар, — і почепилась на руку йому. 5Як тубільці ж угледіли, що змія́ почепилась на руку йому, зачали́ говори́ти один о́дному: „Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, По́мста жити не дозволила!“ 6Він струснув ту звірюку в огонь, — і ніякої шко́ди не зазнав! 7А вони сподівалися, що він спухне або впаде́ мертвий уми́ть. Коли ж довго чекали того та побачили, що нія́кого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог. 8Навкруги ж того місця знахо́дились до́бра начальника о́строва, на ім'я́ Пу́блія, — він прийняв нас, і три дні ласка́во гости́в. 9І сталось, що Пу́бліїв ба́тько лежав, слабий на пропа́сницю та на черві́нку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоро́вив його. 10Якже трапилось це, то й інші на о́строві, що мали хвороби, прихо́дили та вздоровля́лись. 11Вони нас вшанували й великими по́честями, а як ми від'їжджали, понаклада́ли, чого було треба.

Павло прибуває до Риму

12А по трьох місяцях ми відпливли́ на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоску́рів, і що на о́строві він перези́мував. 13І, як ми допливли́ в Сіраку́зи, пробули там три дні. 14А звідти, пливучи́ понад берегом, прибули́ ми до Ре́ґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путео́лі, 15де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули́ ми до Риму. 16А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфо́ру та до Тритаве́рни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілі́шав.

Дворічне перебува́ння Павла в Римі

17А коли прибули́ ми до Риму, Павло́ві дозволено жити осібно, ураз із вояко́м, що його сторожи́в. 18І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н. 19Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було́. 20Та юдеї противилися, тому змушений був я відкли́катися на суд ке́сарів, але не для того, щоб наро́д свій у чо́мусь оска́ржити. 21Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, — бо то за надію Ізраїлеву я обку́тий цими кайда́нами“. 22А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе. 23Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відо́мо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються“ 24А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в госпо́ду. А він їм від ра́нку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідо́цтва давав, і переконував їх про Ісуса Зако́ном Мойсея й Пророками. 25І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили. 26Вони між собою незгідні були́ й повихо́дили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю, 27промовляючи: „Піди до наро́ду цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не бу́дете, дивитися бу́дете оком, але не побачите! 28Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують на ву́ха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоро́вив!“ 29Тож нехай для вас буде відо́ме, що послано Боже спасіння оце до поган, — і почують вони!“ 30Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою. 31І ці́лих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто прихо́див до нього,