Mark 6

Ісуса холодно приймають у Назаре́ті

1І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, ▼

▼Цебто до Назарету, пор. Мр. 1. 9, 24, Лк. 4. 16.

а за Ним ішли учні Його. 2Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? 3Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. 4А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. 5І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. 6І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.

Ісус посилає 12 апо́столів Своїх на проповідь

7І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. 8І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, 9а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. 10І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. 11А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ 12І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. 13І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.

Ув'я́знення й смерть Івана Христителя

14І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. 15Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. 16А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ 17Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. 18Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ 19А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. 20Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. 21Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, 22і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ 23І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ 24Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. 25І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ 26І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. 27І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. 28І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. 29А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.

Чудо нагодува́ння п'яти тисяч наро́ду

30І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. 31І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. 32І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. 33І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. 34І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. 35І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. 36Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. 37А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ 38А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. 39І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. 40І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. 41І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. 42І всі їли й наїлися! 43А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. 44А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!

Ісус іде по воді

45І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. 46І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. 47А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. 48Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі ▼

▼Це була година десь четверта над ранком.

підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. 49А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, 50бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ 51І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, 52бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.

Ісус уздоровляє недужих у землі Генісаретській

53Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. 54І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, 55і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. 56І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!