‏ Jeremiah 5

бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це! 1Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його. 2А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в, 3бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його! 4

Убогі страждають, безбожні їх тиснуть

5Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать! 6Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть, 7займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць. 8вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю. 9Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей. 10На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного, 11на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді, 12мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають. 13Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого. 14Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́. 15Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони! 16Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги. 17Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять. 18На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій. 19А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“ і засло́ну кладе на обличчя. 20Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони, 21бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви. 22Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів. 23Як посу́ха та спе́ка їдять сніжну во́ду, так шео́л поїсть грі́шників! 24Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево! 25Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́. 26А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя! 27Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги: 28піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка. 29Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомо́вцем, а слово моє на марно́ту обе́рне?“ 30

Третя Білда́дова мова: Люди́на — то червяк!

31І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав: