‏ John 11

І багато-хто ввірували в Нього там. 1

Смерть і воскресі́ння Лазаря

2Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. 3А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. 4Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ 5Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. 6А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. 7А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. 8Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. 9Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ 10Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. 11А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. 12Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. 13А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. 14Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. 15Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. 16І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. 17Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. 18Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. 19А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. 20І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. 21Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. 22І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. 23Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ 24Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ 25Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. 26Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. 27І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ 28Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“. 29І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“ 30А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла. 31А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його. 32Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там. 33Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“ 34А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам, 35і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“ 36I заплакав Ісус. 37А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“ 38А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“ 39Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в. 40Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“. 41Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“ 42І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. 43Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“. 44І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“ 45І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.

Синедріо́н постановлює забити Ісуса

46І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. 47А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив. 48Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? 49Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“ 50А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте, 51і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“ 52А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти, 53і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей. 54Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його. 55І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями. 56Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе. 57І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“