‏ Luke 10

Ісус посилає апо́столів Своїх на проповідь

1Після того призна́чив Господь і інших Сімдеся́т, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. 2І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє. 3Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́. 4Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го. 5Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“ 6І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться. 7Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім. 8А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть. 9Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“ 10А як при́йдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть: 11„Ми обтру́шуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що набли́зилося Ца́рство Боже!“ 12Кажу вам: того дня легше буде содо́млянам, аніж місту тому́!“

Доля невірних міст

13„Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то у Тирі й Сидоні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони покаялися в волосяни́ці та в попелі! 14Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам. 15А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зійдеш!“ 16Хто слухає вас — Мене слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною, хто ж погорджує Мною — погорджує Тим, Хто послав Мене“.

Поворот апо́столів

17А ті Сімдеся́т повернулися з радістю, кажучи: „Господи, — навіть де́мони ко́ряться нам у Ім'я́ Твоє!“ 18Він же промовив до них: „Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка. 19Ось Я вла́ду вам дав наступати на змій та скорпіо́нів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашко́дить. 20Та не тіштеся тим, що вам ко́ряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!“

Блаженні ті очі, що бачать Ісуса

21Того ча́су Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! 22Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, — тільки Отець, і хто Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити“. 23І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви! 24Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“

Як осягнути вічне життя

25І підвівсь ось зако́нник один, і сказав, Його випробо́вуючи: „Учителю, що́ робити мені, щоб вічне життя осягну́ти?“ 26Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“ 27А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“. 28Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“.

Хто наш ближній.

Притча про милосердного самаряни́на

29А той бажав сам себе ви́правдати, та й сказав до Ісуса: „А хто то мій ближній?“ 30А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́. 31Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув. 32Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув. 33Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився. 34І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього. 35А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“. 36Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“ 37А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“

Ісус у Марти й Марії

38І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одно́го села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я́, прийняла Його в дім свій. 39Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його. 40А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“. 41Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́, 42а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“.