Luk 14 | UkrOgienko | STEP | І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним.

‏ Luke 14

Уздоровлення в суботу слабого на водянку

1 І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним. 2 І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку. 3 Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“ 4 Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив. 5 І сказав Він до них: „Коли осел ^{▼▼Деякі джерела подають — син.} або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“ 6 І вони не могли відповісти на це.

Хто підноситься — буде впокорений

7 А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу: 8 „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних, 9 і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє. 10 Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою. 11 Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“. 12 А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. 13 Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, 14 і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“ 15 Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“

Притча про багату вечерю

16 Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох. 17 І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“. 18 І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ 19 А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ 20 І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“. 21 І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“. 22 І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“. 23 І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій. 24 Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“

Хто може бути учнем Ісуса

25 Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них: 26 „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́ ^{▼▼В євангельскій мові, як і в мові Старого Заповіту, слово „душа“ часто визначає „життя“.} , — той не може буть учнем Моїм! 27 І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм! 28 Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання, 29 щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, 30 говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“. 31 Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього? 32 Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир. 33 Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм. 34 Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? 35 Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“