Luk 18 | UkrOgienko | STEP | І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом,

‏ Luke 18

Притча про несправедливого суддю та вдовицю

1 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом, 2 говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився. 3 У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“ 4 Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся, 5 але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“. 6 І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний? 7 А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них? 8 Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“

Притча про митника й фарисея

9 А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. 10 „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. 11 Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. 12 Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ 13 А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ 14 Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.

Ісус благословляє діто́к

15 До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. 16 А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже. 17 Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“

Ісус і багатий юнак

18 І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ 19 Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог! 20 Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“. 21 А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“ 22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“ 23 А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий. 24 Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! 25 Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ^{▼▼Грецьке βελόνη — хірургічна голка.} ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“. 26 Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ 27 А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“

Нагорода апостолам

28 І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“. 29 А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, 30 і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“.

Ісус утретє провіщає Свою смерть та воскресіння

31 І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. 32 Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. 33 і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ 34 Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ ^{▼▼Грецьке ρ́η̃μα — слово, річ, випадок. Пор. Лк. 2. 19.} перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли.

Уздоровлення сліпого

35 І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. 36 А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ 37 А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. 38 І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ 39 А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ 40 І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: 41 „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ 42 Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ 43 І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.