‏ Luke 23

Перший суд над Ісусом у Понтія Пилата

1І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його. 2І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“. 3І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“... 4І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“. 5А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“. 6А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“ 7І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями.

Ісус перед Іродом

8Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. 9І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. 10І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували. 11Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його. 12І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́.

Другий суд над Ісусом у Понтія Пилата

13А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д, 14і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте. 15Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив. 16Отже я покараю Його й відпущу́“. 17Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято. 18А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“ 19А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці. 20І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса. 21Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“ 22Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“. 23А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників. 24І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони: 25відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі...

Путь на Голгофу

26І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! 27А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. 28А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми! 29Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“. 30Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“ 31Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“ 32І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити.

Розп'яття Ісуса

33А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч. 34Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба.

Глузува́ння з розп'я́того Ісуса

35А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“ 36І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали, 37і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“ 38Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“.

Два злочинники, розп'яті з Ісусом

39А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“ 40Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? 41Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“. 42І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“ 43І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“

Ісусова смерть

44Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої. 45І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є. 46І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав. 47Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“ 48І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався. 49Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це.

По́хорон Ісуса

50І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, — 51не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — 52цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. 53І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. 54День той був Приготува́ння, і наставала субота. 55А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його. 56Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.