‏ Mark 8

Чудесне нагодува́ння чотирьох тисяч наро́ду

1Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них: 2„Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́. 3А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“. 4І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині? 5А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“. 6Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові, 7І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх. 8І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали. 9А їдців було тисяч з чотири!

Фарисеї вимагають ознаки з неба

10І всів Він негайно до чо́вна з Своїми у́чнями, та й прибув до землі далману́тської. 11І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба. 12А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“ 13І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в.

Стережіться фарисейської науки

14І забули вони взяти хліба, і крім одно́го буханця́, у чо́вні не мали з собою нічого. 15А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“ 16Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони. 17А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим? 18„Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте, 19коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“. 20„А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“. 21І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“

Уздоровлення сліпого в Віфсаїді

22І приходять вони в Віфсаї́ду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкну́вся до нього. 23І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І посли́нивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить. 24І, зиркнувши, сказав той: „Я бачу людей, які ходять, немов би дере́ва“. 25Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, — і прозрі́в той, і одужав, і вира́зно став бачити все! 26І послав Він додому його й наказав: „До села й не заходь, і ніко́му в селі не розповіда́й!“

Учні визнаю́ть Ісуса за Христа

27Потому пішов Ісус й у́чні Його до сіл Кесарі́ї Пилипової, а в дорозі питав Своїх у́чнів, говорячи їм: „За кого Мене люди вважають?“ 28Вони ж відповіли́ Йому, кажучи: „За Івана Христителя, другі — за Іллю́, а інші — за одно́го з пророків“. 29І Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро Йому в відповідь каже: „Ти — Христос!“ 30І Він заборонив їм, щоб ніко́му про Нього вони не казали!

Ісусові треба багато страждати

31І почав їх навчати, що Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, — але третього дня Він воскресне. 32І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв на́бік Його, і Йому́ став перечити. 33А Він обернувся й поглянув на у́чнів Своїх, та й Петру докори́в і сказав: „Відступись, сатано, від Мене, бо ду́маєш ти не про Боже, а про лю́дське!“

Як спасти́ свою душу

34І Він покликав народ із Своїми у́чнями, та й промовив до них: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста та й за Мною йде! 35Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Єва́нгелії, той її збереже. 36Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але душу свою занапа́стить? 37Або що́ назамі́н дасть люди́на за душу свою? 38Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися в роді цім перелю́бнім та грішнім, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Свого Отця з ангола́ми святими“.