‏ Matthew 9

Уздоровлення розслабленого

1І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув. 2І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“ 3І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“. 4Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“ 5Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? 6Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ 7Той устав і пішов у свій дім. 8А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду!

Покликання Матвія. Ісус не цурається грішників

9А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. 10І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями. 11Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“ 12А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі! 13Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“.

Про піст

14Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“ 15Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони. 16До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша. 17І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“.

Уздоровлення кровотечи́вої. Воскресі́ння дочки старшо́го синагоги

18Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. 19I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. 20І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. 21Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. 22Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. 23А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, 24то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. 25А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! 26І вістка про це розійшлася по всій тій країні.

Ісус уздоровляє очі двом сліпцям

27Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“ 28І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“. 29Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“ 30І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“ 31А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні.

Уздоровлення німого

32Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. 33І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“ 34Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“.

Ісус обходить міста галілейські

35І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку. 36А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“. 37Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало; 38тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.