‏ Proverbs 12

Хай пове́рнеться зло на моїх ворогів, Своєю правдою ви́нищи їх. 1В доброві́льному да́рі я жертву Тобі принесу́, Ім'я́ Твоє, Господи, сла́вити буду, що добре воно, 2бо мене воно визволило від усяких нещасть, і я бачу зане́пад моїх ворогів!
3

Для дириґента хору. На неґінах. Навчальний Давидів псалом.

4 5Вислухай, Боже, молитву мою й від блага́ння мого не ховайся! 6Прислу́хайсь до мене й подай мені відповідь, — я блукаю у сму́тку своїм і стогну́, — 7від крику воро́жого, від у́тисків грішного, бо гріх накида́ють на мене вони, і в гніві мене переслі́дують. 8Тремтить моє серце в мені, і стра́хи смерте́льні напали на мене, 9страх та тремті́ння на мене найшли́, і тривога мене обгорну́ла. 10І сказав я: „Коли б я мав ▼

▼В ориґіналі: „хто дасть мені“, це гебраїзм: коли б я мав, якби мені.

крила, немов та голубка, то я полетів би й спочив!“ 11Отож, помандру́ю дале́ко, пробува́тиму я на пустині. Се́ла. 12Поспішу́ собі, щоб утекти́ перед вітром бурхли́вим та бурею. 13Вигуби, Господи, та погуби язика́ їхнього, бо в місті я бачив наси́льство та сва́рку,— 14вони ходять удень та вночі коло нього на му́рах його, а гріх та неправда всере́дині в ньому, 15нещастя всере́дині в ньому, а з вулиць його не вихо́дять наси́лля й обма́на, 16бож не ворог злорі́чить на мене, — це я переніс би, — і не нена́висник мій побільши́всь надо мною, я сховався б від нього, — 17але ти, — чоловік мені рі́вня, мій прия́тель близьки́й і знайо́мий мені, 18з яким со́лодко щиру розмову прова́димо, і ходимо до Божого дому серед бурхли́вого на́товпу. 19Нехай же впаде на них смерть, нехай зі́йдуть вони до шео́лу живими, — бо зло в їхнім ме́шканні, у їхній сере́дині! 20Я кличу до Бога, і Госпо́дь урятує мене: 21уве́чорі, вра́нці й опі́вдні я скаржусь й зідхаю, — і Він ви́слухає мого го́лосу! 22У мирі Він викупить душу мою, щоб до мене вони не зближа́лись, бо багато було їх на мене! 23Бог ви́слухає, і їм Той відпові́сть, Хто відві́ку сидить на престо́лі, Се́ла, бо немає у них перемін, і Бога вони не боя́ться, — 24во́рог ви́тягнув ру́ки свої проти тих, що в споко́ї жили́ з ним, він зганьби́в заповіта свого́, 25його уста гладе́нькі, як масло, — та сва́рка у серці його, від оливи м'які́ші слова́ його, та вони — як мечі́ ті ого́лені! 26Свого тягара́ поклади ти на Господа, — і тебе Він підтри́має, Він ніко́ли не дасть захита́тися праведному! 27А Ти їх, Боже мій, поскида́єш до ями поги́белі! Люди чи́нів кривавих й обмани, — бода́й своїх днів вони не дожили навіть до половини, а я поклада́ю надію на Тебе!
28