‏ Psalms 149

Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене, 1віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою! 2А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє. 3Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений. 4А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють, 5з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами. 6Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою! 7Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді! 8Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить, 9бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,