Rom 11 | UkrOgienko

‏ Romans 11

А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“ 1

Бог не відкинув Свого народу

2 Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени. 3 Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи: 4 „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“. ^{▼▼Шукати душу — чигати на кого, бажати вбити. Пор. Мт. 2. 20. Тут душа — життя.} 5 Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“. 6 Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті. 7 А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок. 8 Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли, 9 як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“. 10 А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл ^{▼▼Грецьке τράπεζα — стіл для їди, їжа.} їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату; 11 нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“

Спасі́ння поган

12 Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них. 13 А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня? 14 Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу, 15 може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них. 16 Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих? 17 А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе. 18 Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня, 19 то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе. 20 Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“. 21 Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. 22 Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує! 23 Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий. 24 Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти. 25 Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки?

Бог наверне Свій наро́д

26 Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган, 27 і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова, 28 і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“ 29 Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців. 30 Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні. 31 Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух, 32 так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані. 33 Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх. 34 О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його! 35 „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? 36 Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“